Днями Бучацька міська рада виставила офіційні цифри щодо сплати ПДФО з одного гектара орендованої землі. Якщо говорити простою мовою, то це податок, який платиться з оренди паїв. І тут виникає дуже цікаве питання: на ринку в межах нашої громади за паї всі платять людям плюс-мінус однаково, але в офіційних звітах суми з одного гектара відрізняються в рази.
Справа тут зовсім не в тому, що десь земля краща, а десь гірша. Усе впирається, мабуть, в прозорість та совість кожного суб’єкта господарювання.
Це не гроші фермерів, це гроші людей
Давайте розпочнемо з головного, про що часто забувають: ПДФО — це не податок з кишені агрофірми чи фермера. Це гроші, які вираховуються з доходу самого власника паю, який віддав в оренду. Фермер тут — просто посередник, який має ці гроші утримати й чесно віддати в бюджет.
Найважливіше те, що 64% від цього податку залишається прямо у нас, в Бучацькій громаді. Це саме ті живі кошти, які мають іти на благоустрій тих сіл, де ці паї розташовані:
- На нормальний ремонт доріг і світло на вулицях;
- На те, щоб сільські школи, садочки та амбулаторії не закривалися;
- На вивіз сміття та інші щоденні проблеми села.
Різні підходи до оформлення договорів
Оскільки на руки люди всюди отримують приблизно однаково, підсумковий податок з одного гектара чітко показує, що саме аграрії відображають у документах:
-
Ринкові тарифи на папері: Високі цифри в таблиці кажуть про те, що договори оформлені від повної ринкової ціни, а всі нарахування йдуть через банківські картки чи касу. Відповідно, і податок з паю йде максимальний, і село отримує гроші на свій розвиток.
- Мінімальні документальні ставки: Нижчі цифри (а в кінці списку є такі, що платять усього по 160–350 гривень з гектара) показують, що у звітах фіксують лише мінімально допустимі на папері суми. Люди на місцях ніби й отримують своє (наприклад, мішками із зерном чи послугами з оранки), але саме село через такі особливості обліку отримує значно менше податків.
То що робити, аби всі платили однаково?
Оприлюднена статистика — це не просто привід поговорити і забути, це чітка вказівка до дій для кожного з нас: як орендарів, так і орендодавців. Щоб вирівняти ситуацію і змусити всі підприємства громади робити однаковий внесок у розвиток інфраструктури, вважаю, потрібно зробити кілька конкретних кроків:
- Запровадження єдиних стандартів та аудит договорів. Земельний відділ міської ради спільно з аграріями має провести аудит діючих договорів оренди. Необхідно рекомендувати встановити єдину мінімальну планку офіційної орендної ставки (наприклад, не менше 10–12% від оцінки землі), нижче якої договори просто не реєструватимуться. Якщо земля однакова, то й податкова віддача з неї має бути рівною для бюджету.
- Підвищення обізнаності власників паїв. Жителі сіл повинні розуміти прямий зв’язок: чим більша сума офіційно прописана у їхньому договорі оренди, тим більше грошей повернеться в їхнє ж село на ремонт доріг чи дитячих садків. Громаді потрібен відкритий діалог із власниками паїв, щоб вони самі були зацікавлені вимагати від орендарів повного офіційного оформлення кожної гривні.
- Регулярний публічний моніторинг. Публікація таких звітів має стати постійною практикою. Відкритість стимулює здорову конкуренцію між підприємствами: ніхто з місцевих виробників не захоче демонструвати гірші показники внеску в громаду на тлі своїх колег. Публічний моніторинг та увага односельців часто діють значно краще за будь-які перевірки та аудити.
Земля в нашій громаді — це спільне багатство. І якщо ми хочемо бачити доглянуті села з хорошими дорогами та освітленими вулицями, правила гри на цій землі мають бути одні для всіх — прозорі, чесні та орієнтовані на розвиток нашої Бучацької громади.
0 коментарів