В мене для вас погана новина: ви не є вільними та автономними, як би цього вам не хотілося…
Рідко-хто з людей обирає собі долю аскета, пустельника, та живе у відриві від всього іншого світу. Людина – істота соціальна, і живе разом із собі подібними. Живе в складі груп різного розміру: від сім’ї, родини, общини – через спільноти рівня громади населеного пункту – і аж до понять “нація”, “народ”, “громадяни держави”.
Як не крути, але планета Земля – наш спільний дім, всіх нас, представників виду homo sapiens. Як не крути, але держава Україна – спільна власність громадян України. Що не вигадуй – але місто Бучач є сферою спільних інтересів та місцем спільного проживання всіх бучачан. При всьому бажанні, але ви не зможете випиляти свою квартиру з багатоквартирного будинку чи свій котедж з вулиці, перенести в інше місце та насолоджуватись життям, вільним від сусідів.
Тому колгосп. Тому компроміси. Як говоримо ми, інституціоналісти, “прийняття легітимних колективних рішень та забезпечення примусового їх виконання”.
Так, ми обмежені в своїй волі. Мусимо домовлятися. Або обрати собі “начальника”, дати йому право одноосібно приймати рішення – але там ми вже були, в совку… якось не дуже добре виходило, коли начальник, правда? Диктатура – непоганий інструмент, якщо диктатором є Лі Кван Ю чи Піночет. А якщо Сталін чи Янукович? Отож…
Тому разом. Через обговорення, дискусії, сварки… Разом управляємо своїми багатоквартирками, вулицями, мікрорайонами, містами та селами, та й Україною в цілому… а інакше ніяк… бо якщо ви не керуєте своєю долею, то обов’язково знайдеться хтось, хто буде нею керувати замість вас, і зовсім не факт – що у ваших інтересах…
Це була погана новина.
Але є і добра. Керування спільним – можливе. Цілком. Навіть в наших реаліях.
Як? Розкажу колись, якщо вам це цікаво…