Директор ліцею – монах, учні – лише хлопці, навчальному закладові — три століття. Йдеться про Бучацький ліцей імені Святого Йосафата. У чому особливість цього закладу та кому варто там навчатися? За яким розпорядком живуть його учні? Та де брати ідеї для освітньої реформи в Україні?

Про унікальний навчальний заклад, поміж випускників якого є святі мученики та герої нашого часу, сайту «Духовна велич Львова» розповів директор ліцею ієромонах Пантелеймон Саламаха Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ).

Андрій Толстой: Отче Пантелеймоне, у чому унікальність (особливість) вашого закладу?

О. Пантелеймон Саламаха, ЧСВВ: Бучацький монастир Отців Василіян має вже понад 300-літню історію — як духовно-освітній центр він заснований 7 грудня 1712 року на підставі фундаційної грамоти польського магната Стефана Потоцького. Бажаючи мати у своїх володіннях освічене греко-католицьке духовенство, Потоцький запросив із Литви шістьох отців-василіян для викладання теологічних наук майбутнім священникам.

Опісля, в 1731 році, було розпочато будівництво самого монастиря, і впродовж 1857-58 років було споруджено приміщення гімназії. А від 1765 по 1771 у бароковому стилі зведено церкву Чесного Хреста, яка до сьогодні носить цю назву. Автором проєкту був Ян Готфрід Гофман. До речі, він – автор перебудови Почаївського монастиря, зокрема його перлини — Успенського собору. Є припущення, що саме за його проєктом були також збудовані келії Онуфріївського монастиря у Львові.

Наш заклад упродовж історії мав різні назви. Спочатку, у XVIII столітті, це була Богословська семінарія. Потім вона стала гімназією, яка мала шість класів… Але перейду відразу у XX століття  – у 1995 році, після виходу нашої Церкви з підпілля, заклад почав діяти як історико-філософський ліцей ім. святого Йосафата, потім діяв як колегіум, а з 2020-го року ми маємо назву «Ліцей імені святого Йосафата».

Хто відновив діяльність навчального закладу?

Відновив його отець Іван Майкович ЧСВВ, він був першим директором цього навчального закладу з 1995 по 2009 рік. Це його заслуга. Головним девізом нашого ліцею є «Служба Богові та Україні». А головна мета навчального закладу — забезпечення оптимальних умов для розумового, морального, духовного і фізичного розвитку дітей. Відповідно для цього створена і метода формування… Ми виконуємо вимоги Міністерства освіти, але також звертаємо увагу на те, щоб навчати учнів у дусі християнської любові, євангельських істин та Христових заповідей.  

Ліцей має державну акредитацію. У нас навчаються діти з різних областей. І вони отримують документ про освіту державного зразка.

Скільки було випускників вашого закладу після його відродження? 

Вже до тисячі є.

А зараз скільки навчається?

120.

Це тільки хлопці?

Так, це сугубо для хлопців.

А чому нема дівчат?

Наші учні живуть при чоловічому монастирі. Окремого приміщення для дівчат нема. Але взагалі так історично й було задумано Потоцькими, тому що готували хлопців здебільшого для того, щоб вони ставали священниками. А потім воно перейшло в школу, училище, і випускники обирали собі різний життєвий шлях. Дівчат формували сестри Василіянки, а Отці Василіяни — хлопців.

Ви далі готуєте їх для того, щоб вони стали священниками?

Ні, наша мета — це дати середню освіту, патріотичне та моральне виховання. А подальший вибір за дитиною — хто куди собі хоче.

А взагалі куди поступають ваші випускники?

Найбільше — в духовні семінарії, є покликання і до монастиря. Але кожен обирає собі подальший шлях за бажанням.

Наскільки складно було відродити цей ліцей? Бо ж від 1944 року більшовики вже не дали йому працювати. Що тут було в радянські часи?

В радянські часи тут було різне — механічні школи, склади, гуртожиток, навіть медичні кабінети. Але добре те, що церква не була дуже зруйнована, бо там зберігали не якісь хімікати, а макети приладів для училища. Загалом монастир був у жахливому стані, дуже зруйнований, і, щоб це все відновити, пішло багато коштів. Але це вдалося зробити.

Отже, чи правильно я Вас зрозумів: учні ліцею живуть у монастирі?

Монастир ділиться на два крилоси. Це єдиний архітектурний ансамбль, а посередині церква: з однієї сторони живуть монахи, а з другої — школа, і вони в тому ж корпусі проживають.

Учні живуть за розпорядком монахів чи мають свій власний?

Вони мають свій розпорядок дня. Я коротко його вам опишу. О 6:45 вони встають, о 7:20 — ранішня молитва, половина восьмої — Літургія, половина дев’ятої — сніданок. Кожного понеділка перед уроками маємо підняття прапора, співаємо гимн України, і о дев’ятій розпочинаємо уроки. Половина першої — обід. Тоді продовження навчання. Близько четвертої години маємо вільний час. З половини шостої — самопідготовка. До сьомої години — вечеря. І тоді, о дев’ятій годині, є вечірні молитви, а о 22:15 — відбій.

На вихідних діти мають можливість довше поспати, в п’ятницю та суботу Служби Божої немає, а в неділю для тих, хто залишився, Літургія – на другу годину дня. Не всі на вихідні їдуть додому. Бо є діти з Києва, Одеси, Донеччини, з Дніпра. Звісно, вони тут залишаються. Але з ними постійно є вихователі, так що вони не полишені.

А хто вчителі? Це монахи чи світські люди?

Директором ліцею завжди є представник із монахів. Вчителями також працюють ченці, що мають відповідну освіту — у нас є три священники, які викладають. Є також духівник. А решта — це світські особи — і чоловіки, і жінки.

Це люди, які мають відповідну кваліфікацію та освіту?

Саме так.

На Вашу думку, кому варто вступати до ліцею? Для цього потрібно мати певне покликання чи навчатися у вас корисно для всіх?

Я думаю, спробувати може кожен, якщо у нього є таке бажання. Якщо людині буде некомфортно, завжди можна повернутись на місце свого попереднього проживання. Але я хочу відзначити, що підлітки навчаються у нас певної самостійності. Бо, наприклад, треба вміти не лише встати вранці, але й помити кімнату, зробити там порядок, навести лад у своїй тумбочці… Бо щодня це перевіряє черговий вчитель. Треба також попрати нижню білизну чи шкарпетки, бо одяг загально їм тут перуть. Але це все трішки мобілізує дітей, вчить відповідальності.

Чи є такі, що не витримують і їдуть?

Трапляється, але рідко. Бувають моменти, що деколи ми відправляємо — за поведінку. Інколи змушені це зробити, коли вже нічого не допомагає.

Якими випускниками особливо пишається ваш заклад?

Поміж відомих вихованців бучацьких Василіян є, наприклад, Боніфатій Фізикевич, який став Канівським архімандритом, Юліан Коссак — художник, Щепковський — єзуїт, який був провідником Добромильської реформи, Лазар Березовський, редактор часопису «Місіонар» у Львові, Марко Галущинський — протоігумен і визначний літургіст, Теодозій Галущинський — протоархімандрит, бібліст і церковний історик, Бажанський — музикант, Устиянович — поет, який був художником.

В особливий спосіб можемо назвати Василя Всеволода Величковського. Це блаженний мученик нашої Церкви, який був беатифікований святим Іваном Павлом ІІ.

У наш час маємо випускників, які віддали своє життя за волю та незалежність України. Це Ігор Костенко, який був випускником колегії у 2009 році. Він є героєм «Небесної сотні». Також є ті, хто загинув у період цієї війни. Це люди, які себе тут відчули, утвердили і реалізували навіть ось таким чином.

Ви як монах несете послух. Чи Ви отримуєте задоволення від того, що працюєте директором ліцею, чи для Вас це лише, так би мовити, вимушене служіння?

Формацію і педагогіку я дуже люблю. Бо маю освіту педагогічну, і від самого початку, як я вже став священником, несу таке служіння в наші монашій спільноті. Повернувшись в Україну зі студій, я служив у Крехові як соцій (помічник магістра новіціяту, ред.), а потім – як магістр новіціяту (на новіціяті готують майбутніх монахів, ред.); далі був протоігуменом, духівником у сестер-монахинь. А тепер ось працюю в школі, і це мені дуже подобається. Я себе реалізую і щасливий в цьому.

Які труднощі переживає Бучацький ліцей?

Через війну частина дітей виїхала, тому працюємо з ними через дистанційну форму навчання. Також серйозні наслідки дав ковід — діти стали більше уваги приділяти інтернету, соцмережам, а менше – навчанню. Війна також розбиває дітей. Повітряна тривога — треба спускатися в укриття. Після такої ночі вчитись важче. Негативні наслідки для освіти є — і через ковід, і через цю війну.

Хто фінансує ваш заклад?

Заробітну плату через субвенцію ліцею надає держава. Певні витрати щодо проживання учнів забезпечує монастир, також є відповідні щомісячні пожертви від учнів, які ми використовуємо для їхнього харчування. Але основні витрати щодо проживання забезпечує монастир.

Цікава також Ваша думка щодо реформи освіти в Україні. У нас цим займається кожна нова влада. Інколи здається, що це зводиться лише до скорочення кількості шкіл та певних змін шкільної програми. Якої насправді реформи потребує українська освіта? Може, нам варто просто взяти якийсь успішний кейс і втілити його в життя?

Це дуже цікаве запитання. Я думаю, варто десь щось в когось запозичати. Нам вартує обернутися до нашої історії шкільництва. У нас була Києво-Могилянська академія, яка мала досить відповідальну гарну програму. Тепер Міністерство освіти запроваджує програму «Нова українська школа». Є певні результати, і це добре. Але питання в тому, наскільки діти в часі цієї війни, а перед тим – в період ковіду, можуть її реалізувати? Не дуже можуть. Завдяки деяким «реформам» діти звикають не навчатися, а бавитися. А відповідальність завжди буде нести вчитель: чому не навчив дітей?

Моя думка, що черпати треба з наших давніх джерел. Я навіть візьму ще один приклад — Уманська василіянська школа, або в місті Бар. А там було по 500-700 дітей. Та й тут, в Бучачі, був гарний досвід. Зрозуміло, що в ті часи багатьох віддавали в монастирські школи, бо далеко не всі мали гроші, щоб дати своїм дітям освіту. Але чому особи, які навчалися при монастирях, як правило, були свідомі і своєї віри, і своєї національної ідентичності? Тому що їм це там закладалося.

Але сьогодні, мені здається, інколи бояться, щоб такі школи були при монастирях.

Чому бояться?

Через нездорову політику, коли до булінгу — «цькування дитини» — зараховують будь-які правила чи обмеження в освітньому процесі. Щось не сподобалось — «це булінг проти мене».

Ще одним явищем є просування в школи так званої гендерної ідеології. Ця гендерна політика не буде ніколи формувати здорову націю, здорових дітей, а навпаки — буде їх калічити. На жаль, певні моменти її просування в українській освіті вже є.

Які напрямки освіти у вашому ліцеї найсильніші?

Наше профіль — це історія, українська мова та література, біологія і математика.

Математика?

Так, вона й історія обов’язкові для незалежного тестування. Якщо взяти за результатами наших дітей, то у минулий і позаминулий роки ми маємо учнів, які склали ці предмети на 200 балів.

Здається, 25 травня у Вас планується День відкритих дверей?

Так, цієї суботи, можуть приїхати всі охочі — і батьки, і діти, і навіть дівчата, що мають братів, яким цікаво про нас більше дізнатися.

Чи важко добратися до Бучача?

Залежно звідки їхати. Але з Тернополя завжди є автобус. Ходить часто, деякі автобуси їдуть через Бучач транзитом. Добиратися – без проблем.

Скільки часу їхати від Тернополя?

До години часу.

Не можу не запитати: наскільки здорова атмосфера в педагогічному колективі та поміж учнів?

У нас переважає молода та середня вікові категорії. Люди досить відповідальні. І які дійсно вчать. Я дякую Богові за цей педагогічний колектив. Він гарно працює. Це люди, які знають, чому вони сюди прийшли і чого вони прагнуть.  Вони не знеохочують дітей, а навпаки – підтримують їх. У нас одна мета. При тому, зауважу, що у нас немає мети, щоб діти чи викладачі були виключно греко-католицького віровизнання. Ми приймаємо всіх. Ми хочемо закласти фундамент людяності і моральності.

Минулого тижня у нашого учня-дев’ятикласника померла мама. Він залишився круглим сиротою. Були похорони. Я побачив велике співчуття і підтримку від інших учнів. Це багато про що говорить. Це дуже мене збудувало та зворушило. Цього учня будуть усиновлювати родичі, але він повертається до нас, хоче продовжувати навчання. І навіть має молодшого брата, який наступного навчального року також планує вступати до нас.

Дякую, отче, за розмову.

До речі, 14 лютого 2024 року Провінційна Капітула Провінції Отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні обрала Протоігумена Провінції. Ним став о. Йосиф Кралька ЧСВВ, випускник ліцею 1999 року. Водночас одним із чотирьох Провінційних Радників обрано о. Романа Мельника ЧСВВ, випускника 2005 року.

 

Facebook-сторінка ліцею

Інтернет-сторінка ліцею

Спілкувався Андрій Толстой

Джерело