«Смерекова хата — батькiвський порiг, Смерекова хата на крутiй горi. Як прийду до неї, колiном припаду , Грудочку землi своєї до уст прикладу..»

Павло Дворський: «Йшов 1984 рік. Я поїхав на відпочинок у Болгарію. Усе навколо було прекрасне: море, сонце, вода, часу вільного вдосталь… Але мною в певний час несподівано заволоділа туга за рідною домівкою. Народилася музика і перший рядок приспіву: «Смерекова хата, батьківський поріг…» Після повернення відразу зателефонував Миколі Бакаю і розповів про пережите. Поет, який у
дитинстві насильно був вивезений до Сибіру, зрозумів мене ледь не з півслова і через кілька днів приніс гарний вірш майбутньої пісні. «Ця пісня полюбиться», — відразу сказав мені Назарій. Справді, вона такою стала, і нині без неї просто не уявляю своєї творчості. Вгадав з вибором поета, який відразу вцілив у мелодію, жодного слова я не змінив».


Наснились мальви, рута–м’ята
I скрип криничний журавля,
I смерекова отча хата,
Котру давно покинув я.
Наснився сад в веснянiм цвiтi,
Струнка смерiчка край ворiт
I найрiднiша в цiлiм свiтi
Матуся сива надворi.

Приспів:

Смерекова хата — батькiвський порiг, |
Смерекова хата на крутiй горi. |
Як прийду до неї, колiном припаду , |
Грудочку землi своєї до уст прикладу. | (2)

Вона, як пісня, серцю мила,
Старенька хата край села.
Війна її вогнем палила,
Але спалити не змогла.
Кришились грізні блискавиці,
I грози падали не раз,
Вона стоїть, немов із криці,
I день у день чекає нас.

Приспів.

Спішу до неї, мов лелека,
Простори кинувши до ніг.
Несу любов свою здалека,
Яку назавжди я зберіг.
Дитячих літ моїх колиска,
Моя порадниця свята,
Вона, як доля, рідна й близька,
Миліш її ніде нема.

Приспів.

Total Page Visits: 262 - Today Page Visits: 9