Заселення Бучаччини сягає в глибину віків. Про це свідчать розкопки, знайдені речі та людські рештки. Але заглянемо в не таке вже й далеке минуле, про яке бодай щось залишилося в документах.
Починаючи з кінця Х ст., перед першим вторгненням поляків у 999 році на українську землю, в Україні йшла боротьба за впровадження християнської віри. У різних куточках, уже заселеної української землі, Христову віру сприймали не однаково. Сам факт багаторічної невизначеності в релігії, говорить про супротив народу новій вірі. І це не дивно. Навіть у наш час, обдурені московськими, політично закомплексованими попами, частина християн України ніяк не може остаточно покінчити з релігійною залежністю від держави – агресора.
Ще приклад. У 1596 році була підписана унія. Нею, зокрема, передбачено запровадити в Україні греко-католицьку конфесію. Аж у 1700 році вся Галичина стала греко-католицькою.
Що ж в наш час дозволяє нам вивчити події далекого минулого? Які історичні артефакти нашого краю дійшли до нас?
Ось один із них.
Посуха, яка охопила край у 1848 році, привела до того, що вода у річці Збруч дуже впала.
Вартові, що чатували на березі, помітили якусь річ, яка виглядала з води. Люди подумали, що це утопленик і на човні підпливли до цього місця. Тут вони, спершу, побачили кам’яне лице. Про свою знахідку повідомили місцевого пана, а цей – владу.
Інженер Беньковський та інший урядовець розпорядилися і скерували, щоб витягнути знахідку з води.
Пан з містечка Личківці відправив слуп збирачу пам’яток старовини Миколі Потоцькому, а цей подарував його Краківському Науковому Товариству. В 1851 році слуп був перевезений до Кракова та розміщений у музеї Академії Наук. Копії його зберігаються у Відні, Берліні, Вильно, та Львові.
Виявилося, що це фігура слов’янського бога Святовіта.
Чотирикутна призма у вигляді чотирибічної колони, 2.70 м заввишки і 0,34 завширшки. була виготовлена з місцевого вапняку, просякнутого кремінкою. Колона вивершена головою мужчини, що має обличчя на всі чотири сторони. Голова покрита шапкою. Решта слупа поділена на три частини. Верхня – чотири постаті на весь зріст. Нижче – постаті жінок у танці. Ще нижче – постаті чоловіків навколішки.
Дослідники вивчили і зробили належний опис і висновки щодо композиції фігури.
Збруцький слуп дає багатий матеріал для висвітлення церемоніального боку язичеських вірувань Він допомагає дати належну оцінку тогочасної цивілізованості.
Більш глибокі дослідження показали, що збруцький ідол міг бути виготовлений значно пізніше від початку запровадження християнства. У воду він міг піти зі зсувом, або його вкинули ті, що боролися з язичниками.
Вкінці дійшли до висновку, що на терені, де був знайдений збруцький слуп, за даними нашого літопису, жило слов’янське плем’я дуліби. Це слово збереглося у назвах населених пунктів – села Дуліби маємо коло Стрия, Ходорова та Бучача. Пам’яткою дулібського культу і є збруцький чотиригранний слуп.
Цей ідол не є одиноким. Подібний слуп винайшли і знищили в 1875 році коло Гусятина на Поділлі, захваленому московітами.
Третій подібний був виловлений у 1850 році у річці Линиця біля села Лопушня Рогатинського повіту. Ця постать мала чотири ноги і чотири обличчя. Місцевий парох звелів цей слуп, як пам’ятку, переробити на хрест, який ще довго стояв у селі.
Наш край особливо багатий на такі знахідки. Ледь не на звалищах знаходять дуже цінні історичні пам’ятки. Всі вони дають змогу глибше вивчити минуле нашого краю. А це одна із умов духовного збагачення народу, виховання молодого покоління.
Ігнатій Рудий.