Досить символічно, що наша зустріч відбулась у такий святковий час — День Святого Миколая. Це пора добра та доброзичливості. Пора дарунків та тепла. Пора, коли віриш у чудо.

Розмовляємо з о. Теодором Нагорняком — ігуменом Бучацького монастиря та о. Пантелеймоном Саламахою — в.о. директора ліцею ім. Святого Йосафата.

– Доброго дня. Слава Ісусу Христу. Нещодавно відбувся Ваш візит у ФГ “Гадз”. Розкажіть, будь-ласка, про це. Що передувало події?

– (о. Теодор) Вітаю. Слава навіки Богу. Ми відвідали Петра Івановича Гадза на його запрошення. Була проведена екскурсія на господарстві. В часі розмови при смачній каві та доброму соці, ми розповіли про наш ліцей та сучасні виклики, які зустрічаються у житті навчального закладу зі всіма проблемовитоками.

– (о. Пантелеймон) Я перший раз на такому підприємстві і було надзвичайно цікаво, як воно функціонує. Ми мали певні діалоги з Петром Івановичем, що стосується можливої допомоги. Є різні виклики сьогодні реорганізацій та реформацій шкіл в Україні. Зараз у ліцеї навчається 121 дитина. Своїми силами, щоб це все забезпечити направду є тяжко. У цьому моменті ми попросили фінансової допомоги, по мірі можливості, на шкільну матеріальну базу. Насправді є велика потреба осучаснення. За рахунок чого живе школа? Зарплату дає держава, певні фінанси дає монастир. Нажаль, ми не можемо все до кінця профінансувати самостійно, тому шукаємо додаткових джерел.

– Зараз колегіум став ліцеєм. Весною-літом цього року ширились чутки про майбутнє закладу.

– (о. Теодор) Засновником є Бучацька ОТГ. Раніше вважались засновниками Бучацька районна рада та співзасновником — монастир Чесного Хреста Господнього. Дехто із інших неофіційних джерел сіяли якісь різні сумніви щодо існування закладу. Десь, певно, у травні назріло таке питання, що ліцеї, які створяться будуть підпорядковані лише обласним відділам освіти. І тому ми о. Іринеєм звертались із проханням, щоб нас прийняли на баланс утримання Тернопільської адміністрації. Через декілька місяців закон змінився і дозволив територіальним громадам мати в підпорядкуванні ліцеї.

– Тобто, тепер можна бути впевненим у якісь стабільності закладу?

– (о. Пантелеймон) Так. До 2027 року спокій є. Але для того, щоби в подальшому було можливе існування нашого ліцею потрібно показати реформи. Мати в наявності матеріальну базу, удосконалення навіть тих самих кабінетів: хімічний, фізичний біологічний, комп’ютерний та ін. Це буде передумовою подальшого розвитку ліцею. Для наших фінансових сил – це насправді важко. Тому, ми хочемо подякувати Петру Івановичу за гостинність та допомогу!

– Як це не прикро звучить, а майбутнє навчального закладу залежить від його матеріальної самодостатності?

– І не тільки!

– (о. Теодор) Це вимога Міністерства освіти. Мусить бути певна кількість класів, учнів. гімназії, ліцеї, що кому підпорядковується. Повинна пройти реформа до завершення.

– (о. Пантелеймон) Один з таких елементів — будуть закриватись школи, котрі не мають кількості учнів. Нашою відмінністю є те, що зараз називається пансіоном для проживання. В нас це є досить гарно поставлено. Скажімо, діти, які з дальших сіл і їм тяжко доїжджати, вони тут залишаються, проживають та харчуються. Це має велике значення.

– (о. Теодор) В нашому навчальному закладі навчаються діти не тільки із Бучацької ОТГ, а з різних куточків Тернопільської та інших областей. Чужих дітей не буває — це все наші діти та діти Божі.

– Ми сьогодні розмовляємо у таке величне свято (ред. День Св. Миколая). Декілька слів побажань для читачів, вірян.

– (о. Пантелеймон) Всі ми чекаємо того свята Святого Миколая. Хочеться всім побажати, як вчив Св. Миколай — бути милосердним, бути добрим. Бути ввічливим, вміти сказати добре слово. Вміти подякувати. І не тільки у день свята, а робити постійно. Людина тоді відчуває, що є потрібною; знає, що хтось з нею є поруч, скаже добре слово. Насправді хочеться побажати, щоби посеред нас слова подяки, слова перепрошення мали місце в житті. Із заступництвом Святого Миколая дасть Бог нам всім сили перемогти те, з чим сьогодні зустрічаємось. Це війна, це неспокій, викликаний пандемією. Бажаю миру, любові і віри в краще!

– (о. Теодор) Якщо вийти ввечері на небо, то астрологи бачать різні зірки. Ми бачимо тільки великі, а там є більші, менші і дуже маленькі. Так само є в житті людини: є Святі, яких видно; є такі яких не видно, а вони є святими і вони роблять різні діла милосердя, справедливості. Святий Миколай не був ані українським святим, ані єпископом з Бучача, але його всі знають, люблять. Навіть не християни. Святість Миколая кличе нас до такої впевненості в творенні добра. Не тільки у день свята, а на протязі цілого року. Коли справу робити конкретно з ціллю, навіть невидимо, то ця справа є Божою і триватиме довго. Таких людей, різних добродіїв є багато і в нашому народі, які стараються робити і для монастиря, для освіти і українського середовища.

– Мабуть, потрібно вірити в чудо…

– (о. Теодор) Так, потрібно, бо воно є кожен день. Зробити добро комусь — це вже є чудо! Таким, хто хоче щось робити на Бучаччині — це Петро Іванович Гадз. Цієї роботи багато. Можливо вона дещо ззовні, але, переконаний, то є щиро. Ця допомога буде дітям, старшим і ми це бачимо. Хоче зробити, допомогти — це все буде на славу Божу!

– Я Вам дуже дякую за розмову. Слава Ісусу Христу!

– Слава навіки!