Василь Зінкевич неодноразово виступав у Бучачі. Приїжджав також і на концерт присвячений 25-й річниці незалежності України, що відбувся 24 серпня 2016 року. У міському сквері Бучача, разом із Головою наглядової ради ТзОВ «Гадз-Агро» Петром Гадзом, виконав одну зі своїх пісень (фото). Також в подарунок від відомого виконавця пролунали усім відомі хіти «Марічка», «Червона рута» та «Два кольори». – (прим. ред.)
Зінькевичі — саме так з м’яким знаком звучить прізвище його роду.
Василько народився 1 травня у мальовничих Васьківцях, що в Ізяславському районі на Хмельниччині, надто мальовничому селі — своєрідному діаманті у красивій природній перлині, адже його звідусіль омиває річка Горинь. Сталося це у 1945 році. За вісім днів до закінчення Другої світової війни. Там пройшло його важке післявоєнне дитинство, у Васьківцях назавжди спочили в Бозі його батьки — тато Іван Харитонович (1903–1980) та матуся Ганна Прокопівна (1914–2003) Зінькевичі (саме так з м’яким знаком правильно звучить прізвище їхнього роду). Василь був наймолодшим і єдиним сином (найстарша сестра Марія облюбувала собі фах медика, а середульша Катерина померла чотирирічною у 1944–му і похована поруч з батьками). Мама з ранку до ночі важко працювала у місцевому колгоспі „Комунар”. Діти, окрім довгожданої сімейної вечері, завше чекали й батька, адже той також пізненько приходив зі своєї ветеринарної служби. Тато при столі, вечеряючи, любив співати народні пісні, особливо затягував давні парубоцькі. Голос мав дивовижної краси і надзвичайно приємного тембру. Мати ж мала художній дар: гарно вишивала і могла зробити дивовижні квіти з будь–яких підручних матеріалів.
Маленький Василько співав, наслідуючи батька, на різні свята й урочини
та неодмінно танцював. Ріс не лише уважним, чемним і слухняним, а й всебічно обдарованим. Життєві плани юнака були далекі від музики: збирався стати художником–”металістом”, отож після закінчення школи поїхав на Буковину — у Вижницю, де вступив до училища прикладного мистецтва на спеціальність ”художня обробка металу”.
”Все почалося з Вижниці, — визнає співак нині. — Директор районного Будинку культури Галина Лєвіна водила нас, учнів, у гори, на полонини. Там я упивався красою, там підростав духовно. Марив піснею, носив її у серці, а вона, як пуп’яночок, набухала од моїх почуттів. У пісні хотів одного — стати хоча б листочком того дерева–мудрості. Я оволодів діалектною говіркою, аби дійти до суті народного, отого глибинного, чим заряджений кожний нерв, клітинка твору фольклорного — пісні, коломийки”.
І був спочатку танцюристом. Саме Зінкевич — автор знаменитої ореографічної композиції „Буковинська мозаїка”. Декілька танців у постановці Василя увійшли в Золотий фонд українського мистецтва, а розроблені ним костюми експонувалися навіть на виставках у Парижі.
Навчання довелося перервати. Три роки (1966–68) рядовий радянської армії Василь Зінкевич прослужив у Львові, в Самаро–Ульянівській Залізній дивізії. 1968 року довелося виконувати ”інтернаціональний” обов’язок у чеських подіях. Участі в бойових діях він не брав — творчих людей до зброї не підпускали: був сигналістом–регулювальником. Не раз доводилося махати двома прапорцями дві–три доби. А як інакше, коли тебе десь на польовому роздоріжжі виставлять і забудуть забрати. А ти стоїш в порохах і, наче радянський комбайнер, щопівгодини видуваєш „корок” із носа. А „вдома”, у Львові, Василь завідував дивізійним музеєм бойової слави.
Михайло Маслій