«Карпатські акварелі» — 40 років: Морозов про Білозірів (відео)

Як народився легендарний дует, чому Львовом ходили чутки про роман Віктора з Оксаною, і яка історія стоїть за зйомками 1986 року.

Вони уперше зустрілися і познайомилися у Львівській обласній філармонії 1977–го року (Віктор Морозов зароджував одну з найперших українських рок–груп — „Quo Vadis” 1971 року й „Арніку” 1972–го), а тоді працював четвертому складі „Ватри” з Іваном Поповичем, коли Ігор Білозір якраз створив ВІА „Ритми Карпат”.

„Якимось чином він сконтактувався зі мною і попросив, щоб я прослухав його Оксану, — згадує той час культовий український бард, композитор, музикант, перекладач і співак Віктор Морозов. — Я вже й не пригадую, чи він хотів, щоб Оксану взяли на роботу в філармонію, чи це просто був привід для зустрічі й знайомства, але в будь якому випадку ця зустріч відбулася. Я послухав Оксану, зробив декілька зауважень (тоді вона ще не зовсім знайшла власний стиль і трохи наслідувала манеру співу Софії Ротару), пізніше Ігор запросив мене до них додому і показав мені декілька своїх власних творів (він тоді також ще тільки намацував свій неповторний пісенний стиль і деякі його мелодії ще нерідко нагадували пісні Івасюка). Найбільше мені запам’яталася з тієї зустрічі його пісня „Квіти у росі”.

Відтоді ми потоваришували й зустрічалися доволі часто. Так сталося, що майже весь наш четвертий склад „Ватри” перейшов у 1979 році у чернівецьку „Смерічку”, а Ігор з Оксаною разом із деякими іншими музикантами „Ритмів Карпат” зайняли наше місце у Львівській філармонії, утворивши п’ятий, легендарний склад „Ватри”.

Пригадую, що мало не при кожній зустрічі Ігор дорікав мені тим, що я покинув Львів і напівжартома–напівсерйозно сварив: „Ну, шо ти загубив у тих Чернівцях, куртка на ваті, ану вертайся до нас, до Львова, до „Ватри”, второпав, чи ні!?”

До „Ватри” йому так і вдалося мене заманити (хоч до Львова, я, звісно, згодом повернувся, створивши разом зі своїми побратимами–бардами театр „Не журись!”), але певним чином він усе ж таки зумів пов’язати мене зі своєю „Ватрою”. Так, на прохання Ігоря я записав вокал до однієї з його пісень („День моєї Батьківщини” на вірш Романа Кудлика), інструментальну фонограму для якої записали музиканти Білозірової „Ватри”. Якщо я не помиляюсь, ця пісня призначалася до якоїсь театральної вистави, музику до якої писав Ігор.

А пізніше, коли музичний редактор Львівського телебачення Мирослав Скочиляс (надзвичайна людина, що неймовірно багато зробила для пропаганди української пісні) запропонував мені з Оксаною стати ведучими дуже популярної в ті часи щотижневої телепрограми „Ви нам писали”, Ігор несподівано порадив нам записати для цієї програми якусь пісню дуетом. Якраз тоді одна з колишніх солісток „Арніки” Мирося Ворко наспівала мені дуже симпатичну народну пісню „Гиля–гиля, сірі гуси”, показав її Оксані і ми швиденько записали фонограму в супроводі акустичної гітари, а тоді відзняли простенький відеокліп. Пісню прокрутили по телебаченню, і вона раптом стала надзвичайно популярною. Ось так, з легкої Ігоревої руки й народився наш з Оксаною дует. Згодом ми записали з нею біля двадцяти пісень, зняли два музичних телефільми, а також зафіксували ці пісні на великій платівці фірми „Мелодія” („Ой там у Львові на Високім Замку”) та на касеті, випущеній в Канаді фірмою „Кобза”.

Знайшов у щоденнику, який вів, усю інформацію про фільм „Карпатські акварелі” (між іншим, перша назва була „Карпатська рапсодія”, редактор Мирослав Скочиляс, режисер Тетяна Магар). 15 липня 1986 року в околицях села Микуличин Яремчанського району Івано–Франківської області відзняли „Гиля–гиля, сірі гуси”, „Колискову” („Люляй–люляй”) і „Колисанку”. 16 липня в околицях Яблуницького перевалу зняли „Козаче–козаче” і „Попід гай зелененький”, а біля пансіонату „Беркут” (на цьому ж перевалі) — „Сиву зозуленьку” і знову ж таки „Колисанку”.

Прем’єра телефільму „Карпатські акварелі” на Українському телебаченні відбулася 17 жовтня 1986 року, на Центральному — через півтора місяця: 2 грудня. Також для статистики: перший наш дует з Оксаною (пісня „Гиля–гиля, сірі гуси”) записаний 14 серпня 1985 року на Львівському телебаченні (звукова фонограма), а простенький відеокліп (який відразу став популярний серед телеглядачів) відзняли наступного дня, 15 серпня, у Стрийському парку (режисер — Галина Ярема).

Дует з Оксаною став таким популярним, його так часто показували по Львівському телебаченню, що містом поповзли всілякі химерні чутки, і мені неодноразово доводилося виправдовуватися перед невідомими мені людьми, що підступали до мене на вулиці, мало не хапаючи за горло, й люто кричали: „Ти чого відбив у Ігоря Оксану???!!!” Коли переповідав це все подружжю Білозірів, ми всі весело реготали, і ніхто з нас тоді, здається, навіть припустити не міг, що їхня така чудова, світла і талановита родина розпадеться. Коли ж це, на жаль, сталося (і я вже до цього зовсім не був причетний), Ігор це дуже важко пережив, для нього це був надзвичайно болючий удар, від якого він, на мою думку, так ніколи й не оклигав. Пригадується мені також, як близько зійшлися між собою Ігор Білозір і Грицько Чубай (неймовірно глибокий і потужний поет, що став просто культовою постаттю завдяки своїм дітям — Тарасові, який поклав Грицькову поезію на музику, і Соломії, яка невтомно пропагандує творчість Батька).

Пам’ятаю, як одного разу зайшов додому до Грицька і застав там Ігоря. Грицько мені відразу із захопленням сказав: „Послухай, яку геніальну пісню він написав!” Ішлося про „Пшеничне перевесло” на вірш Богдана Стельмаха. Я відразу попросив у Ігоря ноти, бо „Смерічка” якраз мала виступати у Львові, і хотіли представити львів’янам цей пісенний шедевр Ігоря. Таким чином сталося, що вперше „Пшеничне перевесло” прозвучало у Львові у виконанні „Смерічки”, але згодом, коли „Ватра” записала свою розкішну версію, що стала фантастично популярною, про це, звичайно, забулося…”

Карпатські акварелі”, Львівське обласне телебачення (1986 рік), редактор Мирослав Скочиляс, режисер Тетяна Магар. Зйомки на Яблуницькому перевалі. „Ой попід гай зелененький” (нар. пісня). „Гиля–гиля сірі гуси” (нар. пісня в обр. В. Морозова). „Люляй, люляй, мій синочку” (народна пісня в обр. В.Морозова), «Колисанка” (народна пісня в обр. В. Морозова). „Сива зозуленько” (нар. пісня в обр. І.Білозіра). „Козаче–козаче, я ж тобі не вірю” (нар. пісня в обробці В. Морозова)