В цьому році ми не дуже змерзли, хоч давніше були роки і вище 30 градусів морозу. Але серед суворої зими, морозів, хуртовин-заметіль, перебуваючи у затишному домі, приємно помріяти про тепле літо. Сонячний пляж, чистий теплий пісочок, голубе безхмарне небо, плескіт прохолодної води…

Річка Стрипа починається зі злиття коло міста Зборів чотирьох невеликих потічків. Загальна довжина 147 км з похилом русла річки півтора метри на кілометр довжини. Її назва виводиться від слова «стрибати» – «стрипа» коли вода стрімко долає кам’янисті пороги. Або від давнього кореневого слова «стр», яке означає швидку течію і зустрічається у назвах багатьох річок. Наприклад, Дністер, якого є лівою притокою з гирлом у с.Берем’яни, чи слова стрижень, струмок…

У місті у різні роки було п’ять зон відпочинку – необлаштованих купалень. Перша, яка представлена на фото, дещо нижче Чорного мосту на повороті річки. Тут перед світовою війною бачимо багато молоді і байдарку із випозичальні пана Брощака, яка була перед Гімназійним мостом, де також можна було взяти на прокат човни. По правому березі навіть були розташовано декілька дерев’яних приватних альтанок в яких проводили час заможніші відпочивальники.

Друге місце було в долині саду пана Кузіва, де збирались діти з найближчих будинків. Було близько від дому і приваблювало можливістю поживитися фруктами з його саду. Поблизу, на горбі серед молодих акацій, посаджених у 1959 році, росли чудові суниці. Зимою коло цього саду грали у хокей зранку до пізнього вечора, аж поки ноги не стояли на ковзанах.

В ті часи вода ще була відносно чистою. Нижче палацового мосту навіть була велика колонія молюсків – що свідчило про хорошу екологію. Можливо у якійсь із них могли ховатись річкові перлини. Тепер молюсків немає і сліду. А чистий білий пісок покрив брудний осад.

Наступне місце було на каналі де міст через греблю. Тут вже дозволяли собі купатись і пірнати з мосту досвідчені плавці. З лівого боку, у бувшому парку Топольки, була мілка заплава від каналу в якій завжди була теплесенька вода. У 1966 році річкою в межах міста пройшов земснаряд і очистив дно, поглибивши до 2 метрів. Тоді намул скинули в ставок за греблею, на площі якого був облаштований каток і спортивна площадка літом. Зимою тут катались на ковзанах, грали у хокей. У лютому 1968 року навіть відбулись змагання з хокею в яких взяли участь чотири команди: селища цукрового заводу, ливарно-механічного, села Трибухівці. Першість виборола команда 9-А класу середньої школи. Суддею був п.Герасимчук, з відділу спорту адміністрації, бувший футболіст, чемпіон по футболу серед сільських колективів фізкультури.

Четверте, найвіддаленіше місце було на лугах, які ще називали огородником (від польського ogród – сад). Тут були розташовані плантації квітів і саджанців, якими з 1944 по 1964 рік опікувався п.Меуш Юзвішин, бувший садівник графа Артура Потоцького. За Польщі це місце носило назву Звіринець, бо через річку на горбі починались мисливські угіддя графа. Тут ще відкрили кар’єр, в якому добували червоний пісковик, але припинили, вирішивши не шкодити довкіллю.

Нижче, за першим островом були чудові місця половити рибу – у спекотну пору вона ховалась під камені і її можна було впіймати вручну. В річці водилось багато порід: щука, верховодка, виризуб, підуст, в’юн, окунь, марена, червінка, лящ, лин, клень, плотиця, піскар, бабка… Були і раки. Серед тварин ондатра і видра. По берегах річки деколи можна було зустріти косуль і диких кабанів. Вода була такою чистою, що серед зими, коли ми ходили на лижах у похід до монастирка, на другому острові зупинялись, брали воду з річки і варили у відрі чай на лісовому хмизі. І було це у лютому 1965 року.
Каміння було чистеньке, не вкрите слизом стічних вод як тепер. Ще у 1938 році за дорученням польського уряду Львівський політехнічний інститут розробив для міста проект біологічної і фізичної очистки стічних вод. На впровадження планували виділити 15 мільйонів злотих. На жаль війна, яка почалась, зупинила все.

П’яте, найчудовіше для нас місце купання було в урочищі Башти на греблі, де починався канал, збудований у 1937 і знищений у 1985 році, що вів до електростанції п.Альтинського. У млинівці можна було лягти на спину і вода сама несла тебе протягом 830 метрів. Тут завжди було велелюдно і цікаво проводити час, бо поряд було багато друзів. В час коли вже з’явились транзисторні приймачі «Спідоли» і VEF, одночасно ввімкнуті на одну хвилю «Радіо Варшава» у передачі «Літо з радіо» можна було послухати новинки зарубіжної музики – луна йшла цілою улоговиною як у стереоефекті.

«Басейн» почав працювати у 1974 році. Спочатку наповнювався з джерела по вулиці Замковій. Коли стало не вистачати води, підключили свердловину, яку розмістили біля витоку води з басейну, але і цього було замало. Тоді не мудрствуючи провели воду з каналу від річки через трубу під дорогою. Відсутність контролю з боку санстанції посприяла подальшій експлуатації – вже не було кому вчепити таблицю «Купатись заборонено».

Юрій Базанов