Своїми споминами та враженнями від перебування у АМ ділиться п. Ірина Сторожинська: Виходом Української Греко-Католицької Церкви із підпілля у 1989 році люди щиро раділи. Своєю працею і скромними пожертвами (час був важкий: заробітну плату не видавали по кілька місяців, гроші обезцінилися, в магазинах полиці були пусті, підприємства закривалися, почалося масове безробіття) вірячи всяко сприяли відродженню церковного життя у відкритих храмах.

Першою для греко-католиків м. Бучача і його околиць відкрила свої двері церква Покрови Пресвятої Богородиці. В жовтні 1990 року, в поруйнованому Бучацькому монастирі оо. Василіян після 44-річних гонінь та підпілля, була проведена перша Служба Божа. У березні 1991 до монастиря повернулися його власники, монахи ЧСВВ – настоятель о. Іван Майкович та духівник о. Августин Дзюрбан.

Я брала участь у Святих годинах, Молебнях до Ісусового Серця, у недільних та святкових Службах Божих, приступала до Сповіді і Святого Причастя, але вступ у ряди Апостольства Молитви відкладала, бо вважала цей крок дуже відповідальним. 5 Відважилася вступити у АМ, коли появилося більше вільного часу – із виходом на пенсію – в 2011 році. У спільноті відчуваю себе як у великій духовній родині.

Вважаю, що для спільноти дуже важливою є роль її провідника. Із великою вдячністю хочу згадати всіх провідників осередку АМ Бучацького монастиря оо. Василіян, які провадили духовні науки і скеровували нашу роботу, духовно та організаційно супроводжували нас у паломництвах по святих місцях: ієромонахів ЧСВВ о. Симеона Манька, о. Теофіла Штурмака, о. Якова Яремчука, о. Макарія Солюка, о.Тадея Мисюка, о Іринея Гумена. Зараз активізує життя АМ не тільки нашого осередку, але і у всій країні, наш парох і координатор Апостольства Молитви в Україні о. Йосафат Фітель, ЧСВВ. Моя праця на фірті, особливо серед духовної літератури, спонукає багато читати. Тим самим, не тільки розширювати свої знання Святого Письма, праць про життя Святих і Блаженних, духовних повчань сучасних філософів – теологів, служителів як Української Церкви, так і зарубіжжя, але й ділитися цими знаннями із людьми, які бажають придбати в нас духовну літературу. Адже наше по коління у свій час не мало доступу до духовної книжки.

Нині вибір “добрих” книг (для дітей різного віку, для 6 юнаків і дівчат, для молодих сімей, для чоловіків і жінок, для батьків і старшого покоління), на мій погляд, є досить обширним. Адже духовна книга є дуже важливим, нажаль, нині недооціненим засобом родинного виховання. Якщо б люди (любого віку, а особливо молодь) черпали життєву мудрість із духовної книги, менше б допускали помилок у своєму житті. Життя їх було б гармонійнішим, щасливішим. Володіючи знаннями із психології родинних відносин, сім’ї уникали б багатьох трагедій, які нині спостерігаються на кожному кроці. Я завжди рада допомогти вибрати потрібну книжку чи й замовити, якщо її у нас немає.

Перебуваючи в АМ, я щаслива з того, що була свідком багатьох подій, які відбувалися у нашій парафії за участю АМ. Неодноразово мала можливість брати участь у Всеукраїнських з’їздах АМ, які проводилися у м. Жовкві що на Львівшині, посвят в апостоляни, що відбувалися у храмах міст Борщів, Монастириська, Улашковець, селищ Коропець та Товсте. Але найбільше мене вразив ось який випадок: у доковідний період ми кожного року в День св. Миколая відвідували стареньких та немічних, які проживали у геріатричному центрі для самотніх людей, що знаходиться в с. Бариш (на Бучаччині). Жителі цього центру завжди чекали нашого приїзду, а скромним подаруночкам щиро раділи, 7 як тішаться малі діти приходу святого Миколая… Особливо старенькі раділи спілкуванню з нами. Серед них мені особливо запам’яталася п. Оксана, яка пересувалася в інвалідному візку, в руках якої я завжди бачила вервицю. Здавалося, що вони із вервицею були єдиним цілим… Мабуть, таким способом у своїх стражданнях ця немічна тілом жінка трималася за руку Матері Божої… Бо, коли перед відходом у кращий світ п. Оксану привезли в Бучацьку лікарню, саме на той час там дивним чином опинився наш о. Теодор Дутчак, який своїми молитвами супроводжував її перехід до Царства небесного… Вважаю, що присутність і молитва отця були для неї особливою нагородою і ласкою Божою, яку потрібно було заслужити… Дякую Богу за можливість перебувати та духовно зростати в Апостольстві Молитви.

Дякую Богу за все!

Ірина Сторожинська

Джерело ВІСНИК АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ
№9 КВІТЕНЬ 2025